Прийнято Закон України "Про державну службу"

      Верховна Рада України після ряду невдалих спроб та перенесень розгляду питання нарешті прийняла закон про державну службу, який передбачає створення професійної державної служби на конкурсній основі.

За Закон (проект №2490) «Про державну службу» проголосував 261  народний депутат.

Згідно з останніми правками Закон буде введено в дію з 1 травня 2016 р. Кабмін у місячний строк з дня опублікування Закону повинен підготувати проект щодо приведення у відповідність з Законом про державну службу інших нормативно-правових актів.

       Новий закон про державну службу торкнеться долі майже 300 тисяч українців, які сьогодні мають статус державного службовця. Що ж пропонується новим законом?

         Розмежування адміністративних та політичних посад

Адміністративні, політичні та патронатні посади будуть розмежовані. Такий підхід є правильним, оскільки порядок зайняття та звільнення, а головне, функції осіб, які займають зазначені посади, є суттєво відмінними.

Політики мають розробляти стратегію розвитку тієї чи іншої сфери, працівники патронатної служби – їм в цьому допомагати, а службовці – втілювати у життя розроблену політиками стратегію. Однак, переслідуючи правильну мету, як завжди, зіпсували на етапі виконання.

Наприклад, помічники суддів втратять статус державних службовців, оскільки стаття 92  закону зараховує їх посади до патронатної служби. В той же час працівники канцелярії та архіву суду статус держслужбовців збережуть.

      Нововведення призведуть до того, що помічники суддів більше не будуть подавати декларацій про доходи, отримають можливість поєднувати роботу з іншими видами діяльності, в тому числі і оплачуваної. Окрім цього, для них скасовується заборона на обмеження роботи близьких родичів у безпосередньому підпорядкуванні один одного: за такої ситуації суддю і його помічника можуть поєднувати родинні зв’язки.

      Більше того,  закон містить норму про те, що під час виконання своїх обов’язків державний службовець не зобов’язаний виконувати доручення працівників патронатної служби, за таких умов помічнику, наприклад, можуть не видати справу з архіву, тому що архуваріус не буде зобов’язаний виконувати доручення помічника.

      Статус державних службовців, а як наслідок і відповідні обмеження, втратять також працівники Національного банку України, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, консультанти суддів Конституційного Суду України, працівники секретаріатів Голови Верховної Ради України, його першого заступника та заступника і багато інших. Такі положення  без внесення системних змін до інших законодавчих актів, які б врегульовували особливості зайняття патронатних посад, спричинять значні корупційні ризики.

Рівень зарплати

Законом впроваджується механізм, за якого частка посадового окладу у загальному розмірі заробітної плати державного службовця повинна мати превалююче значення. В той же час, річний розмір місячної або квартальної премії державного службовця, не може перевищувати 30 відсотків суми його посадового окладу за рік.

Такі нововведення є, беззаперечно, прогресивними. Тому що сьогодні розмір премій державним службовцям жодним чином не обмежений, натомість, посадові оклади – встановлені і є мізерними. Зважаючи на той факт, що отримання чи не отримання службовцем премії в цьому місяці залежить від «доброї волі керівника» - то говорити про незалежну державну службу не приходиться. З огляду на це, запропоновані зміни є вкрай необхідними.

Однак, закон містить зауваження і в цій частині.

Відповідно до його статті 50, заробітна плата державного службовця складається, окрім посадового окладу, надбавок за вислугу років та ранг, премій, ще і з виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної служби.

Здавалося б, все вірно: якщо виконуєш додатково роботу – то маєш отримати за неї і фінансову винагороду. Однак через закладений у проекті спосіб реалізації таких норм, заробітну плату в більшому розмірі зможуть отримати не всі службовці, які фактично будуть здійснювати обов’язки за вакантною посадою. Такий висновок вбачається з наступного.

Статтею 31 закону визначено, що «з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посадидержавної служби суб’єкт призначення може прийняти рішення про тимчасовий розподіл обов’язків за цією посадою між державними службовцями, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу».

Тобто, таке рішення може бути прийнято лише одночасно з оголошенням конкурсу на зайняття вакантної посади – якщо конкурс не оголошується, то розподіл обов’язків де-юре не проводиться, і виплата за додаткове навантаження не здійснюється. Хоча де-факто, як правило, обов’язки все-таки будуть поділені між іншими службовцями, задля забезпечення належної роботи державного органу.

Більше того, вказівку на те, що конкурс може і не проводитися впродовж тривалого часу, містить ст. 24  закону, відповідно до якої «вакантні посади державної служби, на які протягом одного року не оголошено конкурс, підлягають скороченню».

Таким чином, закон дозволяє протягом одного року не оголошувати конкурси на зайняття вакантних посад, проте не змушує керівника прийняти рішення про розподіл обов’язків за вакантною посадою між іншими службовцями.

Соцгарантії державних службовців

Для того, щоб зробити державну службу професійною, необхідно залучити на її посади кваліфікованих спеціалістів, які за свої знання і здібності мають отримувати відповідну винагороду.

Однак, запропонований у законі, навіть максимальний розмір посадового окладу для державних службовців, малоймовірно, зможе стати ефективним механізмом для залучення професійних працівників на посади державної служби, не кажучи вже про мінімальний розмір такого окладу, який набуде чинності лише з 1 січня 2019 року, і не може бути меншим двох розмірів мінімальної заробітної плати.

Однак, передбачена у законі система соціальних гарантій, не відповідає зазначеній меті. Більше того, вона, навіть, звужує, порівняно з чинним законодавством, соціальні права державних службовців, особливо у сфері пенсійного забезпечення.